На головну сторінку  Написання курсових за 800 грн

МАСКУВАННЯ - Загальний термін, уживаний в дослідженнях сприйняття для позначення будь-якого процесу, за допомогою якого помітний або розпізнаваний стимул (званий метою) стає важко або зовсім нерізними або нерозпізнаваними через представлення другого стимулу (маскировщика) у тимчасовій або просторовій близькості до першого. Маскування може спостерігатися в будь-якій сенсорній системі; наприклад, в слуховій, коли надпороговий тон маскується введенням другого тону; в зоровій, коли розпізнавана форма стає невпізнанною після введення фігури, що накладається; в обонятельной, коли один запах перекривається. ТРАНСФОРМАЦІЯ - (Transformation; Wandlung) - психологічний перехід, що включає в себе регресію і тимчасову втрату его, до свідомості і реалізації раніше не усвідомленої психологічної потреби. Трансформація розглядається як мета психотерапії; в аналізі трансформація включає дослідження тіні. Символізм трансформації відображений в ритуалах первісної ініціація, в алхімії і релігійному ритуалі; безпосередньо сам обряд призначений для запобігання можливим психічним ексцесам під час переходу і включає в себе символічну смерть і відродження. КИСЛОТА ЕТАКРИНОВАЯ - (ethacrynic acid) - диуретик; застосовується для лікування набряків, що розвиваються при серцевій недостатності, а також при захворюваннях бруньок і печінки. Призначається всередину або в ін'єкціях. Можливі побічні ефекти: втрата апетиту, ускладнення ковтання, нудота, блювота і понос. Торгова назва: едекрин (Edecrin). Феномен "ноги в дверях" - (Foot-in-the-door-phenomenon) - тенденція, відповідно до якої люди, спочатку погодившись на необтяжливе прохання, пізнє поступаються і більш серйозним вимогам. Біль клінічна - (греч. klinike - догляд за лежачим хворим) - клінічно значущий біль, пов'язаний із захворюванням і що є діагностичною ознакою.

ВЕРНАДСЬКИЙ Володимир Іванович (1863-1945)

-природодослідник і мислитель-гуманіст, основоположник геохімії, біогеохімії, радіогеології і вчення про біосферу. Народився в Харкові, в сім'ї професора политий, економії И.В. Вернадського. У 1885 закінчив фізіко-математіч. ф-т Петербург, ун-та. З 1890 - приват-доцент мінералогії Моськ. ун-та, з 1898 по 1911 - проф. того ж ун-та. У. брав участь в земському русі в захист вищої школи, на знак протесту проти реакційних заходів царського уряду пішов з Моськ. ун-та. З 1912 - академік Ріс. академії наук, один з організаторів Комісії з вивчення єств. продуктивних сил Росії. З 1922 по 1923 - директор організованого їм Гос. радієвого ін-та. У 1927 організував в АН СРСР відділ живої речовини, перетворений в 1929 в Біогеохиміч. лабораторію, був її директором з дня основанія і до кінця свого життя.
У своєму світогляді В. прагнув до органіч. синтезу природознавства і обществознанія, він є одним з творців антропокосмізма - світоглядної системи, що представляє в єдності природну (космічну) і людську (соціально-гуманітарну) сторону об'єктивної реальності. Будучи широко ерудованим ученим, В. вільно володів багатьма мовами, стежив за всією світовий науковою літ-рій, полягав в особистому спілкуванні і листуванні з найбільш крупними зарубіжними ученими свого часу, що дозволяло йому завжди бути на передньому краю наукових знань, а в своїх виводах і узагальненнях заглядати далеко уперед.
Осн. метою наукових і філос. досліджень В. є вивчення живої речовини Землі - сукупності організмів, що мешкають на ній, процесів їх живлення, дихання і розмноження, еволюції цих процесів в історії Землі і роль человеч. діяльності в перетворенні природних умов. У спец. наукових працях, присвячених мінералогії, геології, біохімії, а також в роботах "Живу речовину", "Простір і час в неживій і живій природі" він здійснює ряд серйозних узагальнень, що охоплюють ближній і дальній космос, земну кору, біосферу, життя людини і людства. Саме У. вводить в науковий оборот поняття "Живої речовини", розуміючи під цим сукупність всіх живих організмів Землі. Мислитель переконливо доводить, що з виникненням життя на Землі живі організми стали активно змінювати, перетворювати земну кору, внаслідок чого утворилася нова комплексна оболонка Землі - біосфера.
Осн. теор. наслідок цих досліджень - думка, що розвивається В. у його фундаментальній праці "Наукова думка як планетне явище". Суть цієї думки полягає в тому, що спрямованість розвитку, що об'єктивно констатується, живого не може припинити свою дію на людину в нині існуючій, далеко не довершеній природі. Людина, згідно цієї т.зр., є "винятковий успіх життя", але зовсім не її межа, homo sapiens служит проміжною ланкою в довгому ланцюзі істот, к-риє мають минуле і, поза сумнівом, повинні мати майбутнє. Тому творч. здібності людини повинні розсунути його ще обмежене, переважно рац. свідомість. Величезний внесок мислителя-гуманіста в скарбницю русявий. культури - його ідея про те, що з виникненням людини на долі наший планети разом з живою речовиною починає впливати новий чинник - практіч. діяльність человеч. об-ва.
Т.ч., ядром теор. побудов В. стає вчення про ноосферу, к-рую він розуміє як реконструкцію біосфери на користь мислячого людства, і про людину як величезною геол. силі - творцеві ноосфери. Поява людини у ряді висхідних живих форм, на думку В., означає, що еволюція переходить до вживання нових засобів - психич., духовного порядку. Еволюція в своїй першій мислячій істоті провела на світло могутнє знаряддя подальшого розвитку - розум, що володіє самосвідомістю, можливістю завглибшки пізнавати і перетворювати себе і окружающий мир. Так, людина, що виникла як вінець спонтанною, бессознат. еволюції, з'явився початком, що виробляє в собі передумови для нового, розумно направленого її етапу. Закономірним рез-том теор. і практіч. діяльності людини стає потік інформації - разл. роду відомостей, знань, концепцій, теорій, в к-рий включені як первинні, стародавні думки людини про світ і про себе і прості винаходи, так і новітні досягнення науки і техніки, культурного розвитку людства.
Цей інформ. потік свідчить про утворення нової специфіч. оболонки Землі - ноосфері, як би накладеною на біосферу, але що не злиться з нею і надає на останню всю більшу перетворюючу дію. Ноосфера, або сфера розуму, - це таке полягання, такий етап в розвитку Землі, на к-ром саме наукове пізнання направляє розвиток, коли людство будує своє життя, спираючись на дійсне знання. Вона тому і називається сферою розуму, що провідну роль в ній грають розумні, ідеальні реальності - творчі відкриття, наукові і худож. ідеї, к-риє матеріально здійснюються в реальному перетворенні природи.
Совр. стан человеч. об-ва В. вважав часом зародження ноосфери. У його роботах можна зустріти подвійне тлумачення тимчасової характеристики цього процесу: з одного боку, ноосфера виникає з самої появи людства як об'єктивний процес, з іншої - тільки в наст. час біосфера починає переходити в ноосферу. Саме у 20 в., на думку мислителя, виникають означає, матеріальні чинники переходу до ноосфери, до здійснення ідеалу свідомо-активної еволюції. По-перше, це "вселенськость" людства, тобто "повне захоплення людиною біосфери для життя": вся Земля не тільки заселена і перетворена, але і використовуються практично всі її стихії; по-друге, людська єдність як природний чинник, що наполегливо пробиває собі дорогу, не дивлячись на все об'єктивні межнац. і соціальні суперечності і конфлікти; його дія виражається в створенні прощечеловеч. культури, схожих форм науковою, техн. цивілізації, в розвитку і перетворенні засобів зв'язку і обміну інформацією; по-третє, "омассовленіє" суспільств., істор. життя, коли "народні маси отримують все можливість сознат, що росте. впливи на хід гос. і суспільств, подів"; по-четверте, відкриття нових джерел енергії; і, нарешті, гл. чинник - зростання науки, перетворення її в могутню геол. силу, гл. силу створення ноосфери. Розквіт ноосфери наступить тільки тоді, коли стане можливим засноване на наукових знаннях сознат. управління суспільств, процесами і взаємодією природи і об-ва в глобальному масштабі.
Наукова думка, по В., таке ж закономірне неминуче, єств. явище, що виникло в ході еволюції живої речовини, як і человеч. розум, і вона не може зупинитися або повернути назад. Настання періоду ноосфери витікає зі всього минулого розвитку життя і єдиний можливий шлях подальшого продовження цього розвитку вже на його людській, соціальній стадіїтому всякий опір настанню цього періоду повинен бути подоланий. Проте, мислитель застерігав людство, передбачаючи можливість використання наукових і техн. відкриттів в зруйнує., антіноосферних цілях. У статті "Війна і прогрес науки" він запропонував створити "інтернаціонал учених", к-рий культивував би свідомість нравств. відповідальності учених за використання наукових відкриттів.
У працях В. також аналізувалися багато проблем методології і філософії науки. Він стверджував, що наукове пізнання розширюється не тільки шляхом логич. прийомів мислення: його джерелом служать також зовні-наукові сфери мислення, філософія і релігія. Звертаючись до філософії, В. підкреслював складну природу філос. знання, його залежність від буденного, ре-ліги. і наукового пізнання, обгрунтовувавши, т.ч., ідею плідності взаємодії всіх сфер человеч. культури в справі творення ноосфери.
Учення В. про ноосферу і пов'язані з нею можливості культурного розвитку людства надало огромноє вплив на становлення і розвиток антропокосміч. і гуманістіч. культурних парадигм нашого часу, воно є серйозним і глибокою теор. основою природоохоронних заходів, боротьби з антропогенним забрудненням навколишнього середовища, зростання екологич. свідомості в цілому.
Соч.: Нариси і мови. Вип. 1-2. Пг., 1922; Почало і вічність життя. Пг., 1922; Біосфера. Т. 1-2. Л., 1926; Ізбр. соч. Т. 1-5. М., 1954-60; Химіч. будова біосфери Землі і її оточення. М., 1965; Жива речовина. М., 1978; Праці по загальній історії науки. М., 1988; Письма Н.Е. Вернадськой, 1886-1889. М., 1988; Філос. думки натураліста. М.. 1988; Письма Н.Е. Вернадськой, 1889-1892. М., 1991; Письма Н.Е. Вернадськой, 1893-1900. М., 1994; Праці по геохімії. М., 1994; Публіцистичні статті. М., 1995.
Літ.: Життя і творчість В.И. Вернадського по спогадах сучасників. М., 1963; Мочалов И.И. В.И. Вернадський - людина і мислитель. М., 1970; В.И. Вернадський і сучасність: Сб. статей. М.. 1986; Баландін Р. До.Вернадський: життя, думка, безсмертя. М., 1988; ГумилевскийЛ.И. Вернадський. М., 1988; Мочалов И.И. Володимир Іванович Вернадський і релігія. М.. 1991; Бібліографія творів академіка В.И. Вернадського. М., 1991; Аксенов Г.П. Вернадський. М., 1994; Оскоцкий В.Д. Щоденник як правда: (З меморіальної спадщини В. Вернадського, О. Берггольц, До. Чуковського). М., 1995.
И. В. Цвик

Джерело: terme.ru

© 2014-2022  yur.in.ua