На головну сторінку  Написання курсових за 800 грн

Криза - (греч. krisis) - 1. поворотний момент в течії хвороби (раптове поліпшення або, навпаки, раптове погіршення стану пацієнта); 2. будь-яке раптове переривання якимись обставинами нормального ходу подій в житті індивіда або суспільства, яке вимагає від людини переоцінки існуючих моделей мислення, діяльності, емоційного відношення до того, що відбувається і створення інших, більш адаптивних способів реагування, адекватних новим умовам існування; 3. стан науки, в якому обгрунтованість раніше прийнятих в ній наукових підходів і принципів береться під сумніву, після чого слідує черговий виток. ПОЛЛИАННИ МЕХАНІЗМ (ПОЛЛИАННИ ПРИНЦИП) - (англ. Pollyanna mechanism) -механізм психологічного захисту, завдяки якому індивід ні про що не турбується і вважає, що все йде добре (нормально), незважаючи на свідчення про зворотне. Назва відбувається від імені персонажа романа Елеонори Портер (Porter), який (точніше, яка) був непоправним і сліпим оптимістом. Див. Захист психологічний, Тривожність. (Б. М.). Докладний опит - (Detailed inquiry). Третя стадія психотерапевтичного інтерв'ю по Саллівану. Психотерапевт намагається глибше зрозуміти пацієнта, задаючи йому конкретні питання, що вимагають докладних відповідей, оцінює всі можливі значення відповідей і намагається зіставити їх з даними, отриманими на попередніх стадіях. Невроз нав'язливість - характеризується наявністю нав'язливих станів - спогадів, відтворюючих психогенно-травматичну ситуацію, думок, страхів, дій, що відчуваються людиною як чужі і що примусово повторюються. УСТАНОВКА, РУХОВА - 1. Попередня готовність до певної рухової реакції. 2. Актуальний паттерн мишечного тонусу, супроводжуючий такий стан готовності.

ГИПОТЕТИКОДЕДУКТИВНИЙ МЕТОД

метод міркування, заснований на виведенні (дедукції) висновків з гіпотез і інш. посилок, истинностное значення к-рих невідоме. Оскільки в дедуктивному міркуванні значення істинності переноситься на висновок, а посилками служать гіпотези, то і висновок Г, д. м. має лише ймовірностний характер. Відповідно типу посилок гипотетикодедуктивні міркування можна розділити на три осн. групи. До першої, найбільш многочисл. групі належать такі міркування, посилками к-рих є гіпотези і емпирич. узагальнення. До другої відносяться гипотетикодедуктивні висновки, осн. на посилках, що суперечать або точно встановленим фактам, або теоретич. принципам. Висуваючи недо-рої припущення як посилку, можна з нього вивести слідства, що суперечать відомим фактам. Таким шляхом в ході дискусії можна переконати опонента в помилковості його припущень і допущень (до цієї ж групи належить метод приведення до безглуздості). До третьої групи гипотетикодедуктивних міркувань відносяться такі, посилками к-рих служать твердження, що суперечать прийнятим думкам і переконанням.
Гипотетикодедуктивні міркування уперше почали аналізувати в антич. філософії в рамках діалектики. Остання розглядалася як мистецтво ведіння полеміки, в ході до-ой ставилася задача переконати противника або відмовитися від своєї тези, або уточнити його за допомогою висновку з нього слідств, що суперечать фактам (Платон називав такий метод сократическим). У науч. пізнанні Г. м. отримав розвиток в 17-18 вв., коли значить. успіхи були досягнуті в області вивчення механич. руху земних і небесних тіл. Перші спроби застосування Г. м. були зроблені в механіці, зокрема в дослідженнях Галілея. Механіку, викладену в "Математіч. початках натуральної філософії" Ньютона, можна розглядати як гипотетикодедуктивную систему, посилками до-ой служать осн. принципи (закони) руху. Створений Ньютоном метод принципів надав величезний вплив на розвиток точного природознавства.
Г. м. настільки глибоко проник в методологію совр. природознавства, що нерідко його теорії рассмат
риваются як тотожні з гипотетикодедуктивной системою. Гипотетикодедуктивная модель досить добре описує формальну структуру теорій, однак вона не враховує ряд інш. їх особливостей і функцій, а також ігнорує генезис гіпотез і законів, що є посилками. Тому така модель служить передусім засобом для аналізу логич. структури готової (чого склався) естеств. теорії.
З логич. т. зр. гипотетикодедуктивная система являє собою ієрархію гіпотез, міра абстрактності і спільності к-рих збільшується по мірі видалення від емпирич. базису. На самому верху розташовуються гіпотези, що мають найбільш загальний характер і тому володіючі найбільшої логич. силою. З них як посилок виводяться гіпотези більш низького рівня. На самому нижчому рівні системи знаходяться гіпотези, к-рі можна зіставити з емпіричною дійсністю.
З методологія, т. зр. Г. м. дає можливість дослідити структуру і взаємозв'язок не тільки між гіпотезами різного рівня, але і характер їх підтвердження емпирич. даними. Внаслідок встановлення логич. зв'язки між гіпотезами гипотетикодедуктивной системи підтвердження однієї з них буде непрямо свідчити про підтвердження інших, логічно з нею пов'язаних гіпотез. Цим пояснюється прагнення до об'єднання їх в рамках гипотетикодедуктивних систем.
Різновидом Г. м. можна вважати математич. гіпотезу, краї використовується як найважливіше евристич. засіб для відкриття закономірностей в природознавстві. Звичайно як гіпотези тут виступають нек-рі рівняння, що представляють модифікацію раніше відомих і перевірених співвідношень. Змінюючи ці співвідношення, складають нове рівняння, що виражає гіпотезу, краї відноситься до недосліджених явищ. Так, напр., М. Борн і В. Гейзенберг прийняли за основу канония. рівняння классич. механіки, однак замість чисел ввели в них матриці, побудувавши таким способом матричний варіант квантової механіки.
У процесі науч. дослідження найбільш важка задача складається у відкритті і формулюванні тих принципів і гіпотез, к-рі служать основою для всіх подальших висновків. Г.- д. м. грає в цьому процесі вспомогат. роль, оскільки з його допомогою не висуваються нові гіпотези, а тільки перевіряються витікаючі з них слідства, к-рі тим самим контролюють процес дослідження. Див. також Дедукція, Теорія.

Джерело: terme.ru

© 2014-2022  yur.in.ua